Ніхто та ніщо не має бути забутим, аби не забути – треба пам’ятати, а щоб пам’ятати – треба знати. У жодному календарі день 15 лютого нічим не позначений. Але він особливий. Цього дня закінчилась нарешті війна. Щороку ветерани афганської війни відзначають останній день виведення радянських військ з Афганістану.

В цей день у закладі відбулася лінійка «Відлуння афганських гір», вшанування пам'яті тих, хто поліг у афганських ущелинах, та поклонитися тим, хто прийшов із війни живим, хоча і з пораненою душею. Молоді люди йшли туди не за орденами і медалями – вони свято вірили, що виконують інтернаціональний обов’язок.

Бібліотекар, Стецюк Алла Михайлівна, зібрала інформацію про перебіг військових подій в Афганістані, та з допомогою учнів 9 класу була підготовлена лінійка пам’яті. Ведучі Мельник Вікторія, Ковальчук Вікторія та Гаврилюк Ганна з трепетом у голосі розповідали про тисячі наших хлопців, які загинули в боях і померли від ран, контузій, травм і хвороб, пропали безвісти. Сивіли від горя батьки і матері, ховаючи своїх дітей, вдовами ставали жінки в мирний час. У скількох сімей у траурному обрамленні зберігаються фотографії синів! Одну нагороду заробили вони за проявлену мужність і героїзм – право бути похованим на рідній землі.

Хвилиною мовчання вшанували пам'ять тих, хто віддав своє життя, увійшовши в безсмертя.

До пам’ятного знаку односельчанина Петра Петюра, який загинув в Афганістані було покладено квіти.

Поставте скибку хліба на стакан

І голову схиліть в скорботі вічній

За тих, кого убив Афганістан,

Чиї він душі ранив і скалічив.